• Співробітництво
• Спонсори
• Благодійні внески

 Мене наштовхнули на цю статтю постійні запитання мам у групі підтримки з грудного вигодовування та на моїх консультаціях.

Мам турбують запитання: «Чому дитина увесь час їсть груди», «Чи не звикне дитина до рук, якщо дитя брати кожен раз як заплаче? », «Дитина у місяць не спить всю ніч, чим її заспокоїти?», «А якщо дитину годувати більше року, то годуватиму до школи? », «Дитина мною маніпулює, що робити?» та ще багато запитань, які пов’язані з відносинами мами і малюка.

Чому взагалі у мам, які  безмежно люблять своїх дітей, виникають такі запитання і вони не можуть йти за своїми інстинктами? Це пов’язано з тим, що мамам з післявоєнних часів нав’язували іншу поведінку для того, щоб мама не акцентувала увагу на дитину, а швидше виходила на роботу.

Навіть зараз у багатьох европейських країнах мама має вийти на роботу через 3-4 місяці після пологів. Наприклад, у Нідерландах більшість мам народжує вдома, але має вийти на роботу вже через 3 місяці після пологів.

Якщо не слухати порад зі сторони, що розповідають страшні історії про те, що дитина звикає до рук і до школи буде так себе поводити, а йти за тим, що говорить материнське серце, то більшість мам хочуть по першому «хнику» бігти до дитини і втішати її.

Вже навіть вчені довели, що зв’язок з мамою або дорослим, який відповідає за дитину має бути глибоким і надійним. Це дає змогу дитині краще і швидше розвиватися, бо їй не потрібно завойовувати любов своєї мами. Адже мама й так безмежно любить своє маля.

Ось візьмемо Гаррі Харлоу, що  провів досить жорсткі експерименти на макаках резус і довів, що для дитинчат важливо знаходитися у теплі біля мами набагато важливіше аніж на мамі з проволоки, що має лише їжу. З експерименту ми бачимо, що дитинча левову долю часу проводить на мякій мамі, а на мамі де є їжа лише по кілька хвилин.

Якщо дитину батьки сприймають, як маленького «монстрика», що крутить їх життям так, як йому заманеться, то як правило і відносини у такій сім’ї є досить важкими для дитини.

Коли дорослі, що беруть на себе відповідальність, розуміють, що у «танці відносин» з дитиною вони ведучі, а дитя лише слідує за ними, то і атмосфера сприяє гармонійним відносинам – книга Гордона Ньюфелда та Габора Мате «Не упускайте своих детей»

Дитина дошкільного віку не здатна маніпулювати, спеціально робити щось не так, як хочуть дорослі. До 7 років для нейротипічної дитини та до 10 років високочутливої дитини не варто чекати самостійних висновків, контролю агресії,  інтеграції. Справа у тому, що дитячий мозок лише визріває і префронтальна частина головного мозку, що відповідає за інтеграцію або вихованість дитини здатна «запрацювати» лише після 5-6 років, тому батькам варто почекати, бо повпливати на те, щоб дитина подорослішала не можна.

Джон Боулбі, який вперше використав термін «прив’язаність» та довів, наскільки важливий зв’язок з мамою для психологічного, емоційного та фізичного розвитку дитини, десятками років доводив це у маси, але, на жаль, ще й досі є батьки, які сприймають дитину, як маніпулятора і не можуть зрозуміти дитячу незрілість. Раджу прочитати цю книгу батькам та бабусям і дідусям, які радять не привчати дитину до рук та максимально робити дитину самостійною з перших років життя – «Создание и разрушение эмоциональной связи« Джона Боулбі.

Звісно, що жоден експеримент, книги, статті не здатні переконати батьків, що не хочуть сприймати дитину, як незрілу, неінтегровану, нездатну самостійно жити і розвиватися, бо для цього потрібен час у глибокій прив’язаності з надійним дорослим. Як говорить Гордон Ньюфелд, що з віком людина не стає більш зрілою.

Чому так відбувається у нашому суспільстві? Це не лише державна система винна. Справа у тому, що більшість людей із покоління у покоління передають провальне для розвитку відношення до дитини.