ГРУДНЕ ВИГОДОВУВАННЯ: ЧОМУ ЦЬОМУ ТРЕБА ВЧИТИСЯ
У нашому суспільстві, на жаль, не прийнято готуватися до ГВ. Навпаки, поширена думка, що це процес, яким керують інстинкти, щось настільки природне і просте, що виходить само собою і не потребує сторонніх втручань.
Цю ідею пропагують у популярних книгах і статтях для батьків. «Чи можете ви собі уявити першу шлюбну ніч в оточенні натовпу наставників? Однак більшість людей цілком успішно справляється з завданнями, керуючись інстинктом продовження роду, – пише у своїй книзі «Здоров’я дитини і здоровий глузд її родичів» популярний педіатр Є.Комаровський. – З грудним вигодовуванням ситуація аналогічна». «Реалізувати інстинкти», годуючи дитину, на думку лікаря, заважають саме наставники і спостерігачі, що розказують, як треба сісти чи лягти, як тримати дитину і т.д. Тому «перше і головне правило грудного вигодовування: під час годування будьте удвох». Тоді «все і так вийде, тільки менше думайте, як правильно, а як – ні».
Такі думки дуже імпонують і розслабляють: навіщо витрачати час і гроші, навчаючись тому, що й так вийде само собою? Тому зовсім не дивно, що у відповідь на запитання: «Чи готуєтесь ви до ГВ?» – часто доводиться чути типову відповідь: «А навіщо до цього готуватися? Є груди, є дитина – бери й годуй!» І, на жаль, не менш типовими є слова, які так само часто можна почути від жінок, що вже народили і зовсім несподівано для себе зіткнулися з проблемами ГВ: «Ніколи не думала, що годувати дитину – це так складно».
Чому ж, коли є груди, дитина і бажання годувати дитину грудьми, пазл складається правильно далеко не завжди або складається, але не сам собою?
Мені дуже імпонують у цьому контексті слова Ольги Родічевої: «Грудне вигодовування – це дуже просто, це як ходити чи розмовляти, якщо ви бачите з дитинства навколо себе людей, які ходять на двох ногах і розмовляють». Вони суголосні з думкою педіатра Карлоса Гонсалеса: «Не треба було б учити правильному прикладанню, якби дівчатка вчилися бути матерями, просто спостерігаючи за тим, як інші жінки годують грудьми».
У правдивості цих слів я переконалася на власному досвіді.
У мене не було молодших братів чи сестер – ні рідних, ні двоюрідних. За свої двадцять років я лише раз маленькою дівчинкою бачила, як жінка годує дитину, і то здалеку і мимохідь. Мої ігри з ляльками полягали в тому, що я їх пеленала, заколисувала і клала спати. В 11 років мені доручали возити у візку сусідського малюка. Коли він плакав, я тицяла йому в рота дурник і возила далі. Перше немовля я взяла на руки за 10 днів до моїх перших пологів – для того, щоб сфотографуватися і зразу ж покласти на місце.
Перші мої зустрічі з дочкою в пологовому відбувалися за Комаровським: її, починаючи з другої доби, приносили раз на 3 години, клали біля мене на подушку і йшли. Не було порадників і спостерігачів, і, здавалось би, обстановка була ідеальною для того, щоб реалізовувати інстинкти. Але, як не дивно, інстинкти чомусь не підказали мені елементарного: прикласти дитину до грудей.
Під час чергового візиту дочці нарешті набридло просто лежати і дивитися на мене, і вона почала кричати. Замість того, щоб погодувати її, я взялася робити те, що робила в дитинстві з лялькою: незграбно колисати однією рукою і співати «А-а-а». Спочатку воно діяло, але скоро діяти перестало. Коли крик став таким, що його було чути на ціле відділення – але інстинкти продовжували міцно спати – прибігла медсестра. Вона поставила мені серію запитань, кожне з яких збивало з пантелику і невимовно мене дивувало: «Чому вона плаче?» – «Не знаю» – «Може, вона голодна?» – «Не знаю, може» – «Ти її годувала?» – «Ні» – «Чому ти її не годувала?!» – «Не знаю» (Здивовано подумки: «А й справді: чому?») – «У тебе є молоко?» – «Не знаю» – «Дивись, та в тебе є молоко! (Здивовано: типу могло не бути). Годуй!»
Перше прикладання організувала саме вона. Не скажу, що мені сподобалися безцеремонні і грубі доторки чужих рук, але я досі не знаю, коли без стороннього втручання я нарешті здогадалася б прикласти дитину до грудей.
Із сином мені справді захотілося бути самій, щоб не повторювати казенне перше прикладання. Я попросила медсестру вийти, запевнивши, що впораюся сама. Але то була інша я: я, у якої за плечами був, хоч такий-сякий, але досвід ГВ.
Проте й тут не обійшлося без казусів: я годувала вже 1,5 місяця, коли зблизька побачила на прогулянці в парку, як годує інша жінка. Досі пам’ятаю, як мене здивувало, що нижня ручка дитини ніби обнімає маму: у нас було зовсім не так. І раптом – як осяяння – до мене нарешті дійшло, що насправді означає безліч разів прочитана фраза, яку я знала напам’ять, але так і не розуміла: «Під час годування дитина має бути повернути всім тілом до мами, а вухо, плече і стегно мають бути розташовані на одній лінії». Згодом ми познайомилися, і я навчилася у цієї мами ще багато-багато всього, навчилася непомітно, просто й органічно: переймаючи поведінку, зчитуючи й відтворюючи рухи, розмовляючи про дітей.
До речі, коли на курсах для майбутніх мам даю жінкам у руки ляльок і пропоную взяти їх так, ніби вони годують дитину, у багатьох з них упізнаю тодішню себе. «Діти» часто лежать на спині животиком догори, і зовсім не важко здогадатися, чому: таке положення зручне для того, щоб вливати в немовля з пляшки призначений об’єм суміші, і саме його дівчинка бачить по телевізору, у журналах, у рекламній продукції, у реальному житті, його ж відтворює у грі, адже дуже рідко пупси продаються без пляшки і дурника.
Навчаючись на консультанта, я почула історію про горилу Малайку, що, як це не кумедно звучить, дуже нагадала мені мою історію.
Малайка виросла в неволі і ніколи не бачила, як поводяться з дитинчатами інші самки. Коли в неї народилося перше маля, вона просто не знала, що з ним робити. Наприклад, підносила до грудей, повернувши личком від себе, так що мавпеня не мало шансів знайти сосок і дати собі раду самому. Працівники зоопарку були змушені забрати його в мами, щоб урятувати від голодної смерті.
Коли Малайка знову чекала потомство, до її клітки почала приходити активістка Ла Лече Ліги зі своєю донькою. Вона сідала на лавку біля вольєру і годувала дитину грудьми. Спочатку горила явно ігнорувала цю пару, але згодом стала уважно придивлятися до того, як відбувається процес годування. І коли в неї народилося дитинча, Малайка одразу приклала його до грудей і далі годувала своїм молоком без сторонньої допомоги.
Виявляється, у вищих приматів відсутні вроджені моделі материнської поведінки. Щоб малюк не загинув, самка повинна обов’язково регулярно спостерігати за діями інших самок, що годують і доглядають своїх дитинчат. Тобто природний інстинкт, безумовно, існує, але він не може реалізуватися повною мірою без наглядного навчання навіть у мавп. То що тоді говорити про людей?
Коли народився молодший син, дочці було 13 років. Досі пам’ятаю, з яким величезним інтересом вона спостерігала за тим, як я його годую. Сідала близько-близько і дивилася, дивилася, дивилася… Так, ніби знала, ЩО треба робити, виконувала якусь програму, яка з давніх-давен закладена в кожну дівчинку світу і яку, на жаль, далеко не кожна дівчинка в сучасному світі має змогу реалізувати.
Хочу вірити, що її материнство почнеться по-іншому: легко й природно, і не треба буде когось, хто відкриватиме їй очевидні речі: як це – ходити на двох ногах і розмовляти.
Автор – Оксана Семенюк, консультант з грудного вигодовування.
При створенні статті було використано інформацію з сайтів: