Чи потрібні «царапки»?
? Не ховайте ручки новонародженого в «царапки»!
? Часто ми бачимо світлини новонароджених дітей, на яких ручки дитини знаходяться закритими в спеціальних рукавичках – «царапках». А вигляд тих «царапок» став настільки звичним, що здається, що без них не обійтися, і що вони дуже потрібні. Насправді потреби в них немає зовсім, і зараз розберемося, чому.
? Більшість батьків надягають «царапки» тому, що побоюються, що дитина подряпає себе своїми нігтиками. Але – все дітки народжуються з більш-менш довгими нігтями, які в перші дні та тижні після народження поки тонкі та м’які, як папір. І, поки вони не стануть твердими, дитина отримує досвід взаємодії з цією частиною свого тіла, вчиться не лізти собі в обличчя, очі, тому що дотик й м’якими нігтиками виходить не дуже комфортним. Але, навіть якщо малюк трохи подряпає себе, то ці подряпини, завдяки м’якості нігтів, не будуть глибокими й серйозними, та це мине дуже швидко. Якщо ж ми закриваємо ручки, то цього цінного досвіду дитина не отримує, а рано чи пізно, у кілька тижнів або місяців, батьки або навіть сам дитина «царапки» знімають. Але нігті вже тверді! Виходить, ми просто відтягуємо момент отримання цього досвіду взаємодії з власними ручками, але з набагато більш серйозними наслідками.
? Друга думка, з якою закривають ручки – це та, що дитині так тепліше. Насправді використання «царапок», як, втім, і шапочок в приміщенні, і надлишку одягу на новонародженого – заважають налагодити їй нормальну терморегуляцію, призводять до перегрівання, що загрожує наслідками, які набагато серйозніші, ніж прохолодні ручки. Дитині необхідно адекватне тепло, й отримати його дуже допомагає контакт з маминим тілом, бажано «шкіра-до-шкіри» (яке так і називається – «тепловий ланцюжок»), а велика кількість одягу, шапочки, рукавички, пеленання – перешкоджають цьому контакту.
? Навіщо ж дитині потрібні відкриті долоньки?
? Для орієнтації під грудьми. Для дітей, мозок яких розвивається, виключно важлива сенсорна інтеграція, наприклад, для того, щоб зрозуміти, де знаходиться груди та сосок, в якому напрямку рухатися в пошуку грудей, малюк задіє всі свої органи чуття – і зір, і нюх, і дотик, причому відчувати він повинен не тільки щоками, губами, а й, головне – руками! І коли всі органи чуття кажуть йому одне і те саме («Це виглядає, як сосок, на запах, як груди, щоками, губами й руками я відчуваю, що схоже на груди – значить, це і є груди!»), то малюк здатний нормально зорієнтуватися та зрозуміти, куди прямувати, знайти й правильно захопити груди.
? Для хорошого смоктання. Вчитися смоктати малюки починають ще внутрішньоутробно – так-так, саме посмоктуючи свої пальчики й петлі пуповини. Крім того, поверхня долонь дитини має величезну кількість рецепторів, нервових закінчень, й пов’язана з м’язами, що оточують рот і беруть участь в смоктанні, безпосереднім рефлекторним зв’язком (долонно-ротовий рефлекс). Тому стимуляція долонь допомагає дитині покращити смоктання та навіть викликати смоктальний рефлекс при його слабкості або відсутності (наприклад, у передчасно народжених дітей). Коли ручки дитини відкриті, стимуляція долоньок йде автоматично, коли дитина торкається грудей, мами, намагається схопитися за щось. Консультантки з грудного вигодовування в своїй практиці дуже часто бачать, наскільки дитина краще починає орієнтуватися біля грудей, знаходити їх та ефективніше смоктати, коли їй дозволяють звільнити ручки.
? Щоб заспокоїтися перед прикладанням до грудей та «налаштувати смоктання», знайшовши й посмоктавши свої пальчики у вільних від «царапок» ручках.
? Для кращого інтелектуального розвитку. Дітки, торкаючись, обмацуючи тіло матері, своє тіло, різні поверхні з різними фактурами, стимулюють нервові закінчення ручок, вивчають своє тіло і світ навколо, розвивають дрібну і велику моторику, що дуже відбивається на темпах розвитку мозку дитини. Тактильні відчуття також допомагають малюку зняти стрес та заспокоїтися, що також допомагає розвитку.
Закриваючи тканиною ці чутливі рецептори, ми втрачаємо кілька тижнів або навіть місяців цих надзвичайно важливих можливостей для розвитку дитини.
Авторка – Маргарита Лежепекова, консультантка з грудного годування, керівниця ГО «Життя Родини»